Як конкуренція PiS і Konfederacja радикалізує політичну мову?

PiS і Konfederacja змагаються не лише за місця в польському парламенті. Вони змагаються за право визначати, якою мовою польська правиця говоритиме про українців, Україну, міграцію, соціальні виплати та історичні конфлікти.

Чим сильнішою стає Konfederacja, тим складніше PiS залишатися поміркованішою силою на правому фланзі.

Кожна жорстка заява конкурентів створює для PiS ризик втратити виборця, який вважає, що партія недостатньо рішуче захищає польські інтереси.

У відповідь PiS може посилювати власні формулювання, висувати жорсткіші умови Україні та дедалі частіше показувати українців як отримувачів допомоги, конкурентів або джерело проблем.

Konfederacja після цього отримує новий виклик: якщо її гасла починає повторювати більша партія, вона повинна запропонувати ще радикальнішу версію.

Так виникає політичний аукціон, на якому перемагає не той, хто пропонує найкраще рішення, а той, хто говорить жорсткіше за конкурентів.

PiS і Konfederacja — не однакові партії

Важливо одразу провести межу: PiS і Konfederacja не є однією політичною силою та не мають повністю однакової програми.

PiS уже керувала Польщею, має велику партійну структуру, значну частину старшого і консервативного електорату та досвід ухвалення державних рішень.

Після початку повномасштабної війни саме уряд PiS став одним із головних організаторів військової, політичної та гуманітарної підтримки України.

Konfederacja значно довше будувала свою позицію на критиці допомоги Україні, соціальних прав українців, міграції та політики Варшави щодо Києва.

У ній поєднуються націоналістичні, консервативні, антиістеблішментні та економічно ліберальні середовища.

Проте партіям необов’язково бути однаковими, щоб конкурувати за частину одного електорату.

Обидві сили звертаються до виборців, для яких важливими є:

• національний суверенітет;
• традиційні цінності;
• критичне ставлення до Європейського Союзу;
• недовіра до уряду Дональда Туска;
• жорстка міграційна політика;
• польське трактування історичних конфліктів;
• вимога ставити польські інтереси вище за інтереси союзників.

Саме в цій спільній зоні й виникає боротьба.

Чому PiS більше не може ігнорувати Konfederacja?

Ще кілька років тому PiS могла сприймати Konfederacja як меншу партію, яка має активну аудиторію в інтернеті, але обмежені можливості впливати на державну політику.

Сьогодні ситуація інша.

У липневому опитуванні CBOS 2026 року PiS отримувала 19,1% підтримки, а Konfederacja — 15,2%.

Різниця між ними становила менш як чотири відсоткові пункти.

Окремо 8,2% отримувала ще радикальніша Konfederacja Korony Polskiej Гжегожа Брауна.

Одне опитування не визначає результат майбутніх виборів. Показники партій можуть змінюватися, а методики різних дослідницьких центрів дають різні результати.

Проте сама тенденція є важливою.

PiS більше не має гарантованої монополії на правого виборця.

Поруч існують політичні сили, які можуть сказати:

• PiS була недостатньо жорсткою щодо України;
• PiS передала Києву занадто багато зброї;
• PiS надала українцям занадто широкі права;
• PiS не захистила польських фермерів;
• PiS не змусила Україну виконати польські історичні вимоги;
• PiS говорила про польські інтереси, але діяла в інтересах Києва.

Для PiS це небезпечна критика, оскільки вона спрямована не зліва і не з боку уряду Туска.

Вона надходить від політиків, які намагаються довести, що є ще більшими захисниками Польщі.

PiS боїться не лише перемоги чинної влади. Вона боїться втратити статус головної сили польської правиці.

Як Konfederacja змушує PiS рухатися вправо?

Konfederacja може дозволити собі говорити те, чого велика партія спочатку уникає.

Вона може ставити під сумнів обсяг допомоги Україні, вимагати різкого обмеження соціальних прав, говорити про депортацію окремих категорій українців або подавати польсько-українські відносини як історію постійного використання Польщі.

Спочатку така риторика здається крайною.

Потім вона починає набирати перегляди, поширюватися у соціальних мережах і приносити партії додаткову підтримку.

Після цього перед PiS постає вибір.

Партія може пояснювати, чому крайні вимоги нереалістичні або суперечать безпеці Польщі.

А може спробувати повернути виборця, частково перейнявши риторику конкурента.

Другий шлях простіший.

Необов’язково повністю повторювати програму Konfederacja. Достатньо:

• частіше наголошувати на невдячності України;
• посилювати історичні ультиматуми;
• пов’язувати вступ України до ЄС із Волинню;
• вимагати обмеження соціальних виплат;
• показувати допомогу Україні як втрату польських ресурсів;
• звинувачувати уряд Туска у підпорядкуванні Києву;
• говорити про українців переважно в контексті витрат і конфліктів.

Так формулювання, які раніше звучали лише на політичному радикальному фланзі, переходять до мови великої парламентської партії.

Konfederacja також змушена підвищувати ставки

Цей процес працює в обидва боки.

Коли PiS починає говорити жорсткіше, Konfederacja ризикує втратити свою головну політичну перевагу.

Її виборець може запитати: навіщо голосувати за меншу партію, якщо PiS уже повторює подібні вимоги та має більше шансів сформувати уряд?

Тому Konfederacja повинна доводити, що PiS лише імітує жорсткість.

Звідси виникає риторика про те, що:

• саме уряд PiS нібито роззброїв польську армію допомогою Україні;
• PiS роками приховувала реальний обсяг переданого озброєння;
• обмеження допомоги українцям є лише показовими;
• українці нібито й надалі користуються особливими привілеями;
• польська політика щодо України повинна бути винятково транзакційною;
• Київ має повернути Польщі допомогу політичними, історичними або економічними поступками.

У липні 2026 року цей механізм був добре помітний у публічній суперечці навколо військової допомоги.

Представники PiS поширювали старий запис, у якому Славомір Ментцен підтримував передачу Україні більшої кількості озброєння.

У відповідь Ментцен заявив, що змінив позицію після отримання інформації про стан польської армії, і звинуватив саме уряд PiS у надмірній передачі техніки та боєприпасів.

Таким чином, суперечка точилася вже не навколо питання, чи потрібно допомагати Україні.

Політики змагалися в тому, хто переконливіше доведе, що інший віддав Україні занадто багато.

Коли дві партії сперечаються лише про те, хто недостатньо жорстко ставився до України, сама межа нормальної дискусії непомітно зміщується.

Як змінюється політична мова?

Радикалізація мови не завжди означає прямі заклики до насильства.

Частіше вона відбувається поступово.

Від критики рішень — до оцінки цілого народу

Відповідальна критика може стосуватися конкретного рішення української влади, певної соціальної програми або суперечливого історичного символу.

Радикалізація починається тоді, коли окремий конфлікт перетворюють на доказ поведінки всіх українців.

Замість твердження «це рішення Києва шкодить відносинам» з’являється теза про те, що українці нібито взагалі не здатні бути вдячними.

Від витрат — до образу утриманця

Держава має право підраховувати витрати на допомогу та змінювати її правила.

Проте нейтральна розмова про бюджет може перетворитися на образ українця, який живе коштом польського платника податків.

При цьому податки, внески, праця та споживання українців залишаються поза кадром.

Від польських інтересів — до підозри у зраді

Політик, який підтримує військову допомогу Україні, може бути представлений не як людина з іншою оцінкою безпеки, а як слуга Києва.

Поляків починають ділити на тих, хто нібито захищає власну державу, і тих, хто ставить Україну вище за Польщу.

Від контролю міграції — до колективного покарання

Нормальна дискусія про легальність перебування, працевлаштування чи зловживання поступово переходить у вимоги карати широку групу через дії окремих людей.

Від історичної пам’яті — до сучасної ворожості

Право вшановувати польських жертв Волинської трагедії не викликає сумнівів.

Але історична пам’ять стає інструментом радикалізації, коли провину за злочини минулого переносять на сучасних українців, які не мали до них жодного стосунку.

Чому українська тема особливо зручна для цієї конкуренції?

Україна дозволяє одночасно активувати кілька сильних емоцій.

• Страх: Польщу нібито можуть втягнути у війну.
• Образа: Україна нібито не цінує отриманої допомоги.
• Несправедливість: українці нібито отримують більше, ніж поляки.
• Історична пам’ять: Київ нібито не хоче визнавати польських жертв.
• Економічна конкуренція: українські працівники, перевізники або фермери нібито витісняють поляків.
• Недовіра до влади: уряд нібито приховує реальну ціну підтримки України.

Для передвиборчої кампанії це майже ідеальний набір.

Одна тема дозволяє говорити про економіку, безпеку, кордони, історію, Європейський Союз і національну гідність.

Українці при цьому майже не мають можливості відповісти політично.

Більшість із них не голосує на парламентських виборах у Польщі, але може бути однією з головних тем цих виборів.

Чи є всі вимоги PiS і Konfederacja необґрунтованими?

Ні.

Польське суспільство має право обговорювати:

• обсяг і форму військової допомоги Україні;
• стан польських запасів озброєння;
• умови соціальних виплат для іноземців;
• контроль зловживань;
• наслідки вступу України до Європейського Союзу;
• конкуренцію в аграрному секторі;
• питання Волині та проведення ексгумацій;
• виконання українцями правил перебування у Польщі.

Це законні політичні питання.

Не кожна критика України є антиукраїнською ненавистю, а не кожне обмеження соціальної програми є дискримінацією.

Проблема починається тоді, коли партія вже не намагається знайти справедливе правило.

Вона намагається довести виборцеві, що є жорсткішою за конкурента.

Розмова про правила потрібна. Політичний конкурс на найгучнішу образу не створює жодного справедливого правила.

Як радикальна теза стає політичною нормою?

1. Невелика партія озвучує крайню вимогу.

   Спочатку вона здається надто різкою для великої політики.

2. Заява отримує велику увагу.

   Соціальні мережі, коментарі та обурення допомагають їй поширитися.

3. Опитування показують підтримку автора.

   Великі партії бачать, що жорстка риторика не відлякує всіх виборців.

4. PiS використовує м’якшу версію тієї самої тези.

   Радикальна вимога переходить до мови однієї з найбільших партій країни.

5. Konfederacja підвищує ставки.

   Щоб зберегти відмінність, вона пропонує ще жорсткішу позицію.

6. Медіа обговорюють уже не саму межу.

   Дискусія точиться навколо того, наскільки сильним має бути обмеження.

7. Нове формулювання стає звичним.

   Те, що нещодавно сприймалося як крайність, входить до повсякденної політичної мови.

Яку роль відіграє боротьба за вибори 2027 року?

Чергові парламентські вибори мають стати головною перевіркою для всієї польської правиці.

PiS прагне повернути контроль над урядом.

Konfederacja хоче довести, що вже не є молодшим партнером або партією протесту, а здатна визначати склад майбутньої більшості.

Навіть якщо PiS отримає найбільше голосів серед правих партій, їй може знадобитися коаліційний партнер.

Це створює парадоксальну ситуацію.

PiS одночасно повинна:

• атакувати Konfederacja, щоб не втратити виборців;
• не руйнувати можливість майбутньої співпраці;
• переконувати суспільство, що є відповідальною партією влади;
• демонструвати правому електорату достатню жорсткість.

Саме тому українська тема може використовуватися особливо активно.

На ній легко показати рішучість, не закриваючи можливості для майбутньої коаліції.

Що це означає для українців у Польщі?

Радикалізація політичної мови може мати наслідки ще до ухвалення будь-якого закону.

Вона впливає на те, як українців сприймають у повсякденному житті.

Можливими наслідками є:

• зростання кількості образ у соціальних мережах;
• поширення міфів про соціальні привілеї;
• підозріле ставлення до української мови;
• тиск на українських дітей у школах;
• небажання власників здавати житло українцям;
• перенесення відповідальності окремих осіб на всю спільноту;
• використання кожного злочину як політичного доказу;
• посилення вимог щодо обмеження прав і допомоги.

Окрема політична заява не змінює закон автоматично.

Але постійне повторення формує атмосферу, у якій жорсткі рішення стають легшими для ухвалення.

Що важливо розуміти самим українцям?

Не всі поляки поділяють цю риторику

PiS і Konfederacja представляють значну частину польського суспільства, але не всю Польщу.

Навіть серед їхніх виборців можуть існувати різні погляди на військову допомогу, біженців, історію та соціальні виплати.

Не кожна критика є ненавистю

Вимога контролювати виплати або захищати польський аграрний ринок не є автоматично ксенофобською.

Важливо оцінювати конкретні слова, пропозиції та наслідки.

Не потрібно відповідати колективним звинуваченням

Твердження, що всі поляки ненавидять українців, лише відтворює ту саму логіку, яку використовують радикальні політики.

Потрібно відрізняти слова від права

Інтерв’ю, допис або партійна заява ще не є чинним законом.

Для реальної зміни потрібні законопроєкт, голосування, підпис, публікація та дата набрання чинності.

Варто говорити не лише про допомогу, а й про внесок

Українська спільнота повинна показувати свою участь у польській економіці, сплаті податків, роботі підприємств і розвитку місцевих громад.

Коротко про головне

Висновок

Конкуренція PiS і Konfederacja змінює не лише розподіл голосів на польській правиці.

Вона змінює саму мову, якою політики говорять про Україну та українців.

Konfederacja намагається довести, що PiS була занадто щедрою, занадто поступливою і недостатньо жорсткою.

PiS у відповідь повинна показувати, що вона також готова ставити Києву ультиматуми, обмежувати допомогу та захищати польські інтереси.

Коли PiS займає жорсткішу позицію, Konfederacja рухається ще далі.

У результаті змінюється не лише позиція двох партій.

Змінюється межа того, що в Польщі вважають нормальною політичною заявою.

Найбільша небезпека політичного аукціону полягає в тому, що кожна нова ставка робить попередню крайність поміркованою.

Польща має право захищати власні інтереси, контролювати витрати, вимагати історичного діалогу та визначати правила для іноземців.

Але захист інтересів не потребує перетворення мільйонів людей на колективного ворога.

Коли головним доказом політичної сили стає здатність говорити про українців жорсткіше за конкурента, це вже не дискусія про справедливі правила.

Це боротьба за голоси, у якій українці стають інструментом, а польське суспільство поступово звикає до мови, наслідки якої можуть вийти далеко за межі однієї передвиборчої кампанії.